нарізки із різного...

-А мрія у Вас є?

- Мрія… була. Але я її вбив своєю слабкодухістю. Звучить дивно? Таке можливо в ту хвилину, коли сумнів таки бере гору, коли ідеш вже усталеним маршрутом і приймаєш гарантійну логіку.  Коли здаєшся.  Я здався – і цим вбив будь-які мрії.

*** 

Щоб знайти, потрібно організовувати себе постійно і цілеспрямовано. Процес вимагає тотальної зібраності та роботи у кожному поточному моменті. Що маю на увазі під словом «робота»? Це не обов’язково якась фізична праця чи щось подібне. Робота у сенсі аналізу думок, робота як розуміння своїх сильних та слабких сторін і відповідна дія для покращення. Це теж праця. Найчастіше вона стає великим викликом, бо чомусь наївно думаємо, що маємо багато часу. Проте це самообман. Ніхто цього не знає. А розпорошуємося так, ніби маємо десь писану гарантію на вічність. Наївні… Але так часто прекрасні у цій наївності.

***

Ні, не зламаюсь, не відступлюсь, не побоюсь вперед іти

Можливо гірко помилюсь, та лиш туди, я прагну лиш туди

Що там далекий горизонт показує лиш віддаля?

Я йду, я буду, я знайду... Без вороття, без вороття.

*** 

Коли я говорю «покладатися на себе», то маю на увазі, що ти не очікуєш похвали, підбадьорювання, дії від когось. Ти думаєш в напрямку «що можу зробити я – тут і зараз. Своїми силами». Думає, дієш, шукаєш. Вчишся зрештою. 

*** 

Коли тобі немає чого приховувати від себе, ти швидше приймаєш рішення. Продуктивність думки, а відповідно і дії зростає у кілька разів. Іде розвиток, який ти сам і спричиняєш. Треба себе виховувати цьому дусі, бо за період життя нам насаджують багато шаблонів, стандартів – часто абсурдних. Знову ж таки – знадобляться сили, щоб проаналізувати ці стандарти, виробити свої оцінки та усвідомити правдивість, усвідомити, чи підходять вони тобі. Як із ними працювати? Наші ментальні моделі потребують усвідомлення і роботи. Тоді, долаючи їх, розмова, діалог із собою стають більш усвідомленими, ціліснішими і якіснішими. Оце вже дорога до відкритості із собою, до відвертості.   

***

Я тут залишу щось цінніше за біль, за віру, за життя...

Момент істини або процес в людині

Момент усвідомлення істини. У кожного у свій час. У кожного через долання своїх перешкод. У своєму сумніві та становлення через той же сумнів людина зростає, долає, досягає зрештою, і при цьому часом таки продовжує сумніватися.

Безперервні монологічні діалоги, складнощі все нового рівня, як і питання все з більшими викликами. Така реальність пропонує показати усю свою беззахисність. Вона вимагає відкритості у її повній непевності щодо можливих наслідків чи переживань. При цьому одним із явно сформованих викликів стає якість твого мислення. Адже  більша відкритість передбачає більше інформації та контекстів. Безперервний аналіз як запорука руху вперед штовхає до поглибленої роботи над собою, навіть у думках і перш за все у них.

Одночасно десь глибоко в тобі зароджується спокій. Його форма зовсім інша, адже поява спокою як факту не відкидає провокацій, питань, аналізу та крайності.  Навпаки – вони є запорукою зростання та пізнання.

Проте його характер інший. У ньому є мудрість та здатність аналізувати, систематизувати проблему, піднявшись над нею самою.

У цьому спокої є велика доля прийняття – світу, себе, внутрішньої нестабільності та зовнішніх обставин. І в прийняття немає сліпого підпорядкування. Натомість є кращий аналіз, більш свідомі висновки та якісна дія з повною відповідальністю в собі.  Відчуваєте різницю у словах – прийняття і підпорядкування, як органіка і механіка відповідно?!

А далі, що далі? Праця – щоденна, кропітка та детальна праця над собою. Це наче відточування майстерності, тільки ця майстерність стосується життя у всіх його проявах. Далі – існуючі сумніви, проте вони вже спираються на виведені висновки.  Далі – необхідність пристосовувати усе набуте до реалій. В іншому випадку це проста демагогія.

Попереду та ж відкритість людини як цілісної системи, яка здатна із обраною відкритістю працювати, і та ж часта закритість світу у відповідь. Проте тимчасового характеру.

Завжди будуть ті, хто казатимуть, що в цих рядках надто багато філософії. І можна буде довго раціоналізувати на цю тему. Проте смисли, контексти, думки – важливі. А людині у цій важливості відведена вирішальна роль. 

Бачити у людині щось більше

Віра дає сили. Коли у Тебе вірять – це дає сили…

Часто задумуюся, що власне можуть знати про нас інші? Адже стільки всього в людині відбувається кожного дня, стільки бурь та емоцій, які розширюють горизонти, провокують шукати нові рішення, пропонують нелегкі шляхи та вимагають мужності.

У кожного свій особливий  і незбагненний шлях. У кожного своя причина і свій наслідок. Але кожному потрібна віра, підтримка.

Це не просто похвала чи приписування лаврів. Це можливість як побачити у людині щось більше, ніж є зараз, так і донести це до неї. У щоденному вихорі подій ми забуваємо за себе, губимося і шукаємо щось невідоме. Знову і знову наштовхуємося на нерозуміння, натомість так цінуємо щирість, любов, справжність. І тому важливо, щоб часом хтось показав альтернативу – навіть у надії. 

Ми всі надто заклопотані для гарних жестів, глибоких слів чи часу для одне одного. Але ми можемо принаймні давати сили у вірі, давати шанс у такий спосіб, демонструючи, що разом можна бути по-іншому.

Ми надто заклопотані, щоб думати про інших чи вірити у когось, крім себе, на жаль… Але нам точно потрібно, щоб вірили у нас. Тому важливо вірити першими…

надумалося...

  Людина завжди піддаватиметься різним впливам, тенденціям, авторитетам. Потім намагатиметься зрівноважити це все в собі. І так знову і знову, рік у рік… Мабуть із цього складається історія людства -  із намагання подолати невідомість, яка незмінно стоїть перед нами.

  Мабуть пройде ще багато часу, багато чого винайдуть, придумають, змінять, раціоналізують. Прогрес думки, життя, роботи ітиме впевнено вперед, проте  завжди будуть ті, хто казатиме, що все насправді регрес і ми обманюємо себе.

   Пройде ще багато часу, протягом якого людина буде далі усвідомлювати себе і зростатиме у цьому усвідомленні. Вона шукатиме шляхи для реалізації свої свободи і вирішуватиме свої екзистенціальні проблеми.

  В душі ітиме боротьба, яка пропонуватиме нові вирішення, шляхи, механізми. Вона розвиватиме думку, розкриватиме нові рівні розвитку.

  Мабуть світ теж тяжіє до більшого самоусвідомлення – процес, тривалістю у роки, покоління, епохи… Все начебто повторюється на трохи іншому, більшому рівні складності, в якому людина продовжує пошук – знову і знову, для того, щоб забезпечити і досягнути цей рівень складності.

   Яка ж роль в цьому глобально-світовому, життєвому процесі відведена людині? 

Роль, яка поєднує безліч всього в собі: спроби і помилки, віра у свої ідеали і слідування їм, джерело любові та підтримки для інших, незалежне мислення і сумнів як плати за це мислення, болі і усмішоки, віри та зневіри. У людини насправді багатогранність, що з’єднується воєдино, творячи цілісність.

  У людини в її ролі є ще одне важливе завдання – пізнати мудрість життя, прийняти невизначеність, рухатися маленькими кроками до мети.

  Крихта у світі. Мить у часовому масштабі історії – але скільки сенсу в середині, скільки переживань, думок, прагнень і пошуку?!

  Масштаб цього всесвіту – внутрішнього – вражає. Ми ж зусиллям намагаємося перенести його в реальність.

   У нас безліч різних завдань, ролей, які об’єднані в Людині. Успішні чи неуспішні – головне, щоб вони відбулися і мали чистий намір у собі. Адже кожне зусилля для чогось здійснюється, а значить – воно потрібне. 

як життя нас вчить

   Мабуть життя людини  - це свого роду боротьба за себе. І тут мається на увазі не якийсь необґрунтований індивідуалізм чи крайні його прояви. Адже правдиво сказав Гете, що людина усвідомлює себе в собі, а пізнає - у світі. Тому відмежовуватися не можна і треба. А от шукати себе – мабуть таки варто…

   Для того, щоб говорти щось подібне, є достатньо прикладів у житті. Отак от.

  Мій Тато  - по професії фізик. Життя закинуло його у бізнес, де власне пройшов весь найпродуктивніший період. Проте за два роки до смерті він активно почав займатися… дизайном. Для цього пішов на курси, вивчав комп’ютер. Тоді вдома ми якось не надавали цьому великого значення – захоплення.

 Проте з часом стало очевидним, що це його. Бо почали з’являтися чудові дизайни приміщень, просторів, інше… Він створював їх для рідних – часто просто так, щоб щось «своє» віддати оточенню…  Він був прекрасним у прагненні творити, у цьому сміливому пошуці вже у доволі зрілому  віці. І зараз жаль, що такий продуктивний період тривав лише два роки, а потім різко обірвався. Але з іншої сторони ті роки можна трактувати і як урок іншим, і як велику мужність, і як велику радість…

   Ще одна не менш важлива особистість: мій Дідусь – людина, яка все життя працювала на заводі, технічна робота. Проте його завжди можна було віднести до розряду «активістів, комсомольців». І от у свої 60 із маленьким хвостиком він… почав фотографувати! І це немовірна радість спостерігати, як він на ПЛІВКОВИЙ фотоапарат робить знимки, без яких вже не обходяться сімейні події, роздає їх згодом усім. Хобі? Можливо. Але це точно та справа, яка розкрила нові ресурси і дає багато тепла, любові іншим… Тепер усі члени родини дарують йому альбоми та фото реквізити J І це теж урок  - любові, дії, пошуку, підтримки одне одного…

   Дивно, як, здавалося б, в абсурдниз спробах і діях розкривається Людина. Розкривається по-іншому.

   Мабуть у кожного в житті є такі приклади… І це прекрасно. Вони доводять, що пошуки потрібні і немарні. Важливо рухатися – помаленьку, у гармонії із собою і світом, але рухатися. Важливо посилати питання до себе – і відповіді будуть.

:)