Шукати. Губитися. Знаходити
і знаходитися. Все так просто, звично. Нічого особливого, але… Ми всю енергію і
сили тратимо на пошуки відповідей - найчастіше не на ті питання.
«Хто мені скаже, коли буде
СПОКІЙ?»
«Хто мені гарантує, що
колись стане ЦІІКВО? Адже життя проходить, а нічого не відбувається».
«Коли все стане … по-іншому?»
З часом…
«Чому б не визнати, що
спокою не існує – у звичному його розумінні».
«Чому «цікаво» це обов’язково
надзанятість та багато подій чи розваг? Часто менше означає більше».
«Чому «інше» відволікає нас
від цієї миті, цього дня, цього рішення, саме таких найрідніших і найближчих?»
І
список можна продовжити…
Відбулося….
Відбулося те, що якість
питань кардинально міняє логіку, бачення, а відповідно, життя. Вона змінює Тебе, поступово, глибоко…
Важкість питань лякає –
нехай. Відповідей немає – вони з часом будуть. Важливо прийняти як відсутність
відповідей, так і їх наявність, можливо суперечливість і неготовність їх
почути.
Шукати. Губитися. Знаходити
і знаходитися – це нормально. Ненормально керуватися дивною логікою когось,
чогось – тільки не суті і по суті. Ненормально надто боятися – так, що статика
(перш за все, внутрішня) стає звичною, і тоді вже справді єдине, що
залишається, це шукати «цікаво» і «по-іншому».
Шукайте, губіться і
знаходьте… А ще частіше усміхайтеся - собі, бо все це і є життя J
