happiness

   Щастя…поняття суб’єктивне і при цьому таке близьке для кожного…Всі прагнуть цього загадково щастя і всі по-різному його уявляють..Що таке щастя для мене? =))  

   Хм… Напевно це можливість бути собою, жити згідно з своїми принципами і вподобаннями. Це можливість підняти очі до неба і побачити сліпуче сонце, яке точно зігріє твою іноді хвору душу. Це злива, яка починається так неочікувано. Це грім, який змушує тебе всіма фібрами відчувати домашнє тепло і затишок. Це теплий чай, який так приємно пити, сидячи на підвіконнику. Це усмішка дитини, в якій розцвітає все найкраще, найпрекрасніше в світі… 

   Щастя -  це коли ти співаєш пісню, не знаючи при цьому слів, але тобі хочеться співати, бо... бо ти щасливий… Це можливість віддавати і не чекати нічого в обмін… Можливість дихати на повні груди, бачити, бігати, кричати, плакати, сміятися, танцювати… Це сон, в якому поруч кохана людина. Це день, який повний чекання зустрічі з тим єдиним, який змушує серце вистрибувати з грудей… Це можливість допомогти, зрозуміти і підтримати. Це можливість залишатися людиною, незважаючи на те, що навколо панує свідоме варварство…

   Щастя – це коли нема сил дихати, бо тебе переповнюють емоції… Це коли в тебе море сил тільки від одного погляду коханих очей… Це коли ти відчуваєш людину, без якої не можеш жити, і байдуже, що між вами сотні кілометрів. Ви все одно разом… Ви співіснуєте, ви кохаєте, страждаєте, але ви щасливі… 

    Байдуже, що за плечима нічого немає… Байдуже, що про тебе думають… Байдуже, що в кишені лише помнута 20… Байдуже, байдуже, байдуже… Я думаю, що в житті істину вартість має лише любов - до батьків, друзів, рідних, коханих. Вона наповнює кожного, робить багатим без багатства, вона таки врятує світ, якщо, звичайно, світ дозволить себе врятувати... Впевнена, що любов – це і є щастя. Це два синонімічні поняття, які становлять одне ціле. І нехай хтось скаже,що це надто наївно і час не той, нехай -  1 суб’єктивною думкою більше, 1 менше… 
   
   Любов  же не знає часових меж…  Вона не старіє, не втомлюється, не кидає, не зраджує, не принижує. А все інше, що виходить за межі людяності і правди, то вже не любов… То захоплення, пристрасть,але не любов… Чи можливе щастя без любові? Ні, бо все інше – це підміна понять, адже у всьому закладена любов в тій чи іншій формі…у всьому і у кожному. Просто треба полюбити самому і дати іншим відчути те саме…

inflation...

   Інфляція…Хтось знає це слово як економічний термін, який означає знецінення грошей, втрату ними їх купівельної спроможності…Сучасна економічна система супроводжується постійними інфляційними процесами, які лише наростають. Спади та зростання супроводжуються періодичним кризами, коли «великі уми» світу цього сідають від безсилля за стіл переговорів..і тут виникає питання: для чого? Невже вони (маю на увазі «великі уми») не могли передбачити такого розвитку подій, невже не могли запобігти «хворобі» з явним  симптомами і важкими наслідками, які лікуватимуться не один рік. 

   Мабуть ні, бо інакше все було б по-іншому. Проте зважаючи на тенденцію можна з впевненість сказати, що наступна масштабна криза чекає нас, а точніше вже наших внуків та правнуків десь через років 50…та повернемося до інфляції… Отже, чи має це слово таке вузьке визначення, тобто суто економічне?  По-моєму знецінення сьогодні стосується не лише грошей…

   Життя стає дорожчим, людина стає сама собі нерентабельною, знецінюються її бажання, мрії…бо система, правила та норми, а також суспільний конвеєр,який працює під світову економічну скрипку, не залишає права вибору. Так, з прикрістю можна констатувати факт тотального знецінення всього раніше значущого для суспільства !!!  То куди прямує ця цивілізація і чи справді це цивілізація?? Часом мене просто лякає те, що відбувається навколо, і складається враження, що від самого початку світу цього людство не розвивалося, а поступово деградувало, маскуючи це під науково-технічним  революціями, Ренесансом та іншими досягненнями.  

   Що ж насправді відбувається? А насправді ми маємо шаблон, шаблон людини-раціональної, людини 21 століття, якій вже не потрібна релігія, культура, віра, ця людина все спрощує і матеріалізує…адже так легше,так вигідніше, так тепер модно, а найгірше -  так вважається Правильно!  До чого довела нас така культура і політика? Вседозволеність і ще раз вседозволеність. А ще підміна понять, бо тепер воля – це можливість народжувати коли хочеш, або не народжувати, бо ти так хочеш, це можливість спати, з ким хочеш і коли хочеш, сподіваючись при цьому, що засоби контрацепції врятують від СНІДу і небажаної вагітності, це кар’єрний розвиток, який посуває базові цінності сім’ї та рідних на невідомо яке місце; це цинізм і нездатність іти на жертву. Звучить надто жорстко і суворо? Можливо, але чи не надто шокуюче звучить сам факт того, що Україна перша в Європі за поширенням СНІДу, а соціальна реклама по телебаченню ще наївно має на меті спинити сліпе покоління. Що можна зупиняти, якщо нема цінностей, нема фундаменту? Це боротьба з постфактумом, а не з проблемою як такою.  

   Ви хочете кар’єри, саморозвитку? Навіщо? Для задоволення власних амбіцій, які ніщо порівняно з тими викликами, які сьогодні стоять перед так званою «цивілізацією». А ви не хочете подумати, хто на старості вам суп до ліжка приносити буде? Чи всі проблеми вирішать будинки для престарілих? Чи може купимо собі всі роботів і будемо тішитися?? Ні. Я зовсім не проти самореалізації, досягнень науково-технічного прогресу. Зовсім ні. Але я проти егоїзму, проти підміни понять і топтання споконвічних цінностей, а ще проти трактування свободи на свій лад, в залежності від того, як тобі це вигідно, я проти того, що люди забувають, що мають якісь права лише тоді, коли пам’ятають про обов’язки… А саме цього нам і не вистачає – пам’яті про обов’язки. 

   Ми всі страждаємо на егоїстичну амнезію, яка становить велику загрозу.  Хтось переживає, що російський флот стоятиме в Україні до 2042 року, а мені здається, що треба переживати за те, що залишиться з українського населення до 2042, крім пенсіонерів, яких буде більше,ніж працездатного населення, і які будуть думати про штучне запліднення, бо ж комусь таки треба буде народжувати?  Можливо прогнози надто песимістичні, але й статистика, яка свідчить про те, що на 10 одружень припадає 8 розлучень, звучить не надто оптимістично.  Тож пропоную подумати не тільки про свою хату, яка завжди чомусь з краю стоїть, а й про щось важливіше, цінніше і довговічніше…