Про просте і складне одночасно...:)

   Часом здається, що нам у 21 столітті не вистачає простої віри в Людину. Саме вона є підґрунтям для росту, розвитку, руху в перед. При цьому віри не вистачає як і для оточуючих, так і для  себе самого. І в цілому це досить очікувано, адже життя пропонує безліч шаблонів, якими пронизане людське існування. В потоці такої кількості запропонованих і вже кимось перевірених варіантів справді важко почути свій голос, себе, свою сутність. Розгублено рухаючись по колу, людина не приходить нікуди конкретно і зрештою звикається з цією думкою, з реальністю, приймаючи шаблон. Найчастіше саме такий гарантійний шлях стає прийнятним. Хто винен? Шаблонне суспільство? Ні. Та ж сама Людина. В якої не вистачило наполегливості ставити собі питання та знаходити відповіді. Та ж Людина, яка пішла на компроміс із собою. Та ж Людина, яка перестала прагнути,піддавшись слабостям. Все у Людині – істина і фальш, віра і зневіра. Усе в ній і все на грані.  Як не переступити грань? Вірити в себе. Як не дати іншим її переступити? Наділити цією вірою їх. 

   Ніколи не задумувалися, чому за великими і відомими людьми раніше йшли, йдуть і зараз? Можна взяти безліч прикладів. Це і Ганді, і Мартін Лютер Кінг, і наші українські шістдесятники. Всі вони вірили в одну просту істину – Людину. Вони вірили у її права, гідність, честь. Вони пропагували такі цінності,змушуючи інших пройматися ними. Усі великі лідери вірили в Людину. І цей простий факт визначав усі наступні кроки, дії, а то й долю. Безмежна віра – ознака величі. Але віри здорової, яка основана на чітких принципах, цінностях та узгоджена із зовнішнім та внутрішнім світом. 

   Хтось скаже, що часто підлість та хитрість людей просто призводять до величезних розчарувань і саме тому краще не відкриватися. Можливо. І при цьому вірити треба. Бо в будь-якому випадку страждати від підлості та неправди від інших – вибір за вами. І саме замкнутістю у відповідь, навіть не до цієї Людини, а до інших у формі запобіжного заходу, шкодить лише вам. Людина – це апріорі відкрита система, яка через свою відкритість черпає натхнення, любов, черпає життя. Закриваючись в собі та говорячи про зневіру, ми демонструємо свою слабкість. Так, образили, так, нечесно, боляче..  Але потрібно розуміти, що стоїться за такими діями, і не опускатися до аналогічного рівня. «Я вірю в істину, я продовжую вірити в Людину. Я  прагну чогось вищого, кращого, правдивого» -  тільки такий діалог із собою дає шанс. 

   Такий підхід вимаже величезної внутрішньої свободи, виходу за рамки будь-яких шаблонів, навіть болю. І цілком нормально, що важко зрозуміти, ще важче прийняти, а тим більше – переступити. Але ця здатність є у нас. 

   Сила у Людині, віра у Людині, істина у Людині. Там, десь глибоко в середині цілий світ зі своїми космосами та галактиками. І він відображається… у блиску очей, у словах, в усмішці… Важливо тільки побачити це, побачити навіть трохи більше. Важливо таки повірити у Людину.

без назви

  Вберегти найдорожче часто найскладніше. Тим більше, коли воно є і наче не планує нікуди зникати. Наче… Мозок людини мислить досить гарантійно. Життя ж пропонує виклики, контрасти та нестабільність… І коли раптом втрачаєш цінність, то в душі стається переворот. Як же так? Чому? Нечесно!!! А хто казав, що буде чесно? Ніхто. Насправді нічого не можна вберегти, як нічим і ніким не можна до кінця володіти. Є сьогодні, а завтра наступає лише у наших думках. При цьому у кожного свої цінності, свої скарби…напевне головне, щоб вони були справжніми, істинними… І тут фільтром може бути питання – чи можна замінити цю цінність? Якщо можна, то це не те, чому варто надавати вирішального значення…

  Я втратила одну із найбільших цінностей… і якось за іронією долі втрата стала найбільшим уроком – боротьби, віри, надії, любові. А ще усвідомленням, що насправді має вартість.  І сила усвідомлення допомагає частіше усміхатися, іноді змовчати, просто радіти дню чи сонцю, дитячому сміху чи гарній мелодії в метро… Це усвідомлення навчило «ловити моменти» і любити людей такими, як вони є, бо напевне і мені хотілося б, що мене любили такою – кучерявою і кумедною :) … Навчило мріяти, бо це прекрасно, сильно, радісно.  А ще сподіватися – кращого, гіршого, різного, але сподіватися… В житті важливо завжди сподіватися, висловлюючи це сподівання у вірі, думці, погляді… Цінувати і ще раз цінувати, давати людям шанс, щоб хтось колись і тобі його дав… Вкладати частинку себе, бути собою, чути себе, довіряти собі… Життя прекрасне, навіть якщо ви втрачаєте. Воно прекрасне навіть через біль і часом горе. Воно прекрасне саме через такі контрасти… Інакше це було б рожева утопія.

  У кожного своє життя, своя цінність найбільша і найменша, а ще своя вічність у душі… І головне, щоб все це співпадало і було одним цілим… Життя, як найбільша цінність, і душа із її внутрішнім космосом …