без назви

  Вберегти найдорожче часто найскладніше. Тим більше, коли воно є і наче не планує нікуди зникати. Наче… Мозок людини мислить досить гарантійно. Життя ж пропонує виклики, контрасти та нестабільність… І коли раптом втрачаєш цінність, то в душі стається переворот. Як же так? Чому? Нечесно!!! А хто казав, що буде чесно? Ніхто. Насправді нічого не можна вберегти, як нічим і ніким не можна до кінця володіти. Є сьогодні, а завтра наступає лише у наших думках. При цьому у кожного свої цінності, свої скарби…напевне головне, щоб вони були справжніми, істинними… І тут фільтром може бути питання – чи можна замінити цю цінність? Якщо можна, то це не те, чому варто надавати вирішального значення…

  Я втратила одну із найбільших цінностей… і якось за іронією долі втрата стала найбільшим уроком – боротьби, віри, надії, любові. А ще усвідомленням, що насправді має вартість.  І сила усвідомлення допомагає частіше усміхатися, іноді змовчати, просто радіти дню чи сонцю, дитячому сміху чи гарній мелодії в метро… Це усвідомлення навчило «ловити моменти» і любити людей такими, як вони є, бо напевне і мені хотілося б, що мене любили такою – кучерявою і кумедною :) … Навчило мріяти, бо це прекрасно, сильно, радісно.  А ще сподіватися – кращого, гіршого, різного, але сподіватися… В житті важливо завжди сподіватися, висловлюючи це сподівання у вірі, думці, погляді… Цінувати і ще раз цінувати, давати людям шанс, щоб хтось колись і тобі його дав… Вкладати частинку себе, бути собою, чути себе, довіряти собі… Життя прекрасне, навіть якщо ви втрачаєте. Воно прекрасне навіть через біль і часом горе. Воно прекрасне саме через такі контрасти… Інакше це було б рожева утопія.

  У кожного своє життя, своя цінність найбільша і найменша, а ще своя вічність у душі… І головне, щоб все це співпадало і було одним цілим… Життя, як найбільша цінність, і душа із її внутрішнім космосом …