Сьогодні про… ДОВІРУ

Розумні мислителі цього століття скажуть – важливий актив. Без довіри немає розвитку, без неї немає людських відносин. Без довіри маємо те, що маємо. Без неї ми перетворюємося на циніків.

Так, ми люди, ми робимо помилки, знову і знову, розуміючи усю банальність та все таки часто нездатність вчитися на цих, своїх помилках.

Ми плутаємося у власній логіці і часто не чуємо себе, кажучи при цьому, що це важливо, що це основне. Ми не довіряємо – навіть собі… То як можна довіряти комусь?

«Варто думати про себе – гарантія краще, ніж що-небуть абстрактне та нечітке». І програємо.

Так, ми можемо програти, коли довіримося. Проте це так відносно. І вже напевно втратимо більше, якщо відвернемося.

Ми можемо стояти осторонь, упустивши момент.  Або ж подумати «Нехай, що зрештою втрачати мені? Є ІНШІ, хто зробить». Тільки ХТО ті абстрактні ІНШІ.

Ми багато чого можемо. І колись ТАКИ ЗМОЖЕМО. Проте… КОЛИ?

Ми дуже різні і ми лише люди зі своїми тараканами, прагненнями,болями і втратами. Але нас поєднує набагато більше – перш за все, гідність і прагнення, щоб довіряли нам. То може варто довіритися першими? Ми очікуємо – від інших. Ми порівнюємо себе з тими ж іншими – а з собою вчорашнім, сьогоднішнім? Ми надто мало робимо. Бо не віримо – і так ламаємося.

А суть у тому, що життя пройде. І це простий факт. Може навіть швидше, ніж ми того очікуємо. Усе пройде. Сьогоднішній день буде історією – глобальною, локальною. Після нас будуть ті ж самі ІНШІ, які житимуть своїми викликами, переживаючи свої драми та виклики часу. Буде ще багато всього.

Але важливо БУТИ тут і зараз. Важливо таки довіритися – спочатку собі у своєму рішенні, а потім таким самим ІНШИМ, які насправді дуже важлива частинка ТЕБЕ. 

...

Втекти від думки

Втомилася від Вас. Відчуваю, як Ви стає більшими, масштабнішими за мене. У намаганні досягнути вершини  і суті гарячково аналізую та безперевно думаю. Ви – моє зростання і моє падіння.

Я втомилася… Якби можна було взяти відпускту від Вас, думок? Отак просто не блукати у темноті цих матерій в пошуках світла, яке стане виходом…

Можливо відпустити? Але розумію, що у кожній із Вас є та необхідність моменту, яка змушує рухатися далі…

Ви завжди зі мною. Наче сторожі. Наче судді та вчителі. Ви вимагає уваги до себе – абсолютної та повної, не питаючи мене, чи я до цього готова… А я не готова!!! Я все ще у процес,і і цей дивний спорт «включеності безперервної» кожного разу все міцніше натягує жили… Я Є!!! і так буде, бо по-іншому не зможу -  розумію і приймаю це.

Проте втома як запорука процесу не покидає…

Я дивлюся на сонце  і дивуюся безтурботності його променів, легкості та теплоті… Мабуть саме цього мені зараз так не вистачає… Я б хотіла стати отим променем, роль якого настільки визначена, що вже не треба думати, куди рухатися і що робити кожного дня. Він творить на рівні свого впливу – даного природою. І я творю… через мислення, яке саме сьогодні стало однією великою втомою…

Я втомилася і хотіла б втекти… Проте це лише миттєвий порив. Завтра я знову буду прагнути зростати із Вами, повертатися до Вас, щоб зрозуміти. Експериментувати та випробовувати – в першу чергу, себе через Вас.

А сьогодні я дозволю собі невелику втечу… у спокій думки чи від неї…  Пробачте за цю хвилинну слабкість, а можливо найбільшу потребу.

Мислю, отже, існую…

Якби мислення людини вимірювалося статистичними методами, то людину не назвали б мислячою. Мартін Гайдеггер