Втекти від думки

Втомилася від Вас. Відчуваю, як Ви стає більшими, масштабнішими за мене. У намаганні досягнути вершини  і суті гарячково аналізую та безперевно думаю. Ви – моє зростання і моє падіння.

Я втомилася… Якби можна було взяти відпускту від Вас, думок? Отак просто не блукати у темноті цих матерій в пошуках світла, яке стане виходом…

Можливо відпустити? Але розумію, що у кожній із Вас є та необхідність моменту, яка змушує рухатися далі…

Ви завжди зі мною. Наче сторожі. Наче судді та вчителі. Ви вимагає уваги до себе – абсолютної та повної, не питаючи мене, чи я до цього готова… А я не готова!!! Я все ще у процес,і і цей дивний спорт «включеності безперервної» кожного разу все міцніше натягує жили… Я Є!!! і так буде, бо по-іншому не зможу -  розумію і приймаю це.

Проте втома як запорука процесу не покидає…

Я дивлюся на сонце  і дивуюся безтурботності його променів, легкості та теплоті… Мабуть саме цього мені зараз так не вистачає… Я б хотіла стати отим променем, роль якого настільки визначена, що вже не треба думати, куди рухатися і що робити кожного дня. Він творить на рівні свого впливу – даного природою. І я творю… через мислення, яке саме сьогодні стало однією великою втомою…

Я втомилася і хотіла б втекти… Проте це лише миттєвий порив. Завтра я знову буду прагнути зростати із Вами, повертатися до Вас, щоб зрозуміти. Експериментувати та випробовувати – в першу чергу, себе через Вас.

А сьогодні я дозволю собі невелику втечу… у спокій думки чи від неї…  Пробачте за цю хвилинну слабкість, а можливо найбільшу потребу.

Мислю, отже, існую…

Якби мислення людини вимірювалося статистичними методами, то людину не назвали б мислячою. Мартін Гайдеггер