Коли зранку відкрила соцмережі, то нічого
іншого в цілому не очікувала… Насправді всі пости про одне, що сьогодні цінне і
близьке напевно кожному фанату і не фанату, але точно українцю. І це 1 єдине -
перемога, нехай у футболі, але перемога, яка означає набагато більше,
ніж просто результат гри.
Знаєте, вчора ввечері, стоячи в колі людей
на майдані у фанзоні, раптом чітко зрозуміла чи то відчула, що нам, українцям,
ця перемога потрібна більше, ніж шведам, бо для нас вона матиме символічне,
навіть психологічне значення. І тут мова
не лише про гру, трофеї. Ні. Просто вчора на вулицях, в кафе, вдома, але в
будь-якому випадку перед екранами телевізорів кожен українець самореалізовувався
як громадянин, нехай на футбольному майданчику, не маючи можливості відчувати
щось подібне в інших сферах життя. Бо
де, як не у такі моменти, ти можеш побачити єднання нації, народу, усміхатися
невідомим тобі людям, але таким близьким тут і зараз, і чітко знати, чим ця
усмішка викликана. Де, як не на площі чи
стадіоні, ти можеш прокричати «Фу», коли на екрані покажуть Президента в
кумедному шалику , і це буде найгучніший протест вечора. Де, як не під час гри,
ти можеш відчути свою вартість, коментуючи голи і дії гравців, і знати, що в
тебе є однодумці, що тебе чують. Де, як
не у такий вечір, ти побачиш стільки усміхнених ,і що навіть більш важливіше –
щасливих облич, в той час, як хтось казав, що в Україні їх мало!!! Не мало
облич, мало напевно іншого – моментів для гордості.
Так, вчора футбол вкотре довів, що це не
просто гра. Це відображення соціальної дійсності, настроїв, а саме футбольне
поле щось схоже на політичну арену з гравцям,яких можна порівняти з народними депутатами, з арбітрами, які нагадують
суддів. Як на мене, доволі чіткі паралелі. Тільки от є одна суттєва відмінність – у
футболі є визначені, передбачувані
правила, які дають змогу справедливо обурюватися, справедливо засуджувати чи,
зрештою, радіти, натомість в політиці їх, на жаль, нема. Але вчорашній
майстер-клас думаючій людині міг продемонструвати багато. І вже напевне можна
сказати, що в цю ніч пік гордості кожного громадянина зріс до максимуму, що,
без сумніву, радує. Як радують діти в жовто-голубих формах, футболках, дорослі
з розфарбованими обличчями, ті ж самі однакові, але чудові пости у фейсбуці.
Так, радує. Але вже точно не хочеться, щоб наша з вами гордість коливалася
залежно від перемог чи поразок збірної, а віра в неї визначалася тільки забитим
чи не забитим голом, бо 100%, якби голів не було, то була б критика і слова «А
чого ви чекали?». Та це вже інша дискусія на вічні теми. А сьогодні давайте
дозволимо собі бути просто щасливим, підняти високо голову і вкотре усвідомити,
що те, що вчора відбулося, це не просто гра, що те, що Євро саме в Україні, це
не просто випадок. Ні, не просто. І незважаючи на всі негативні моменти в
організації, політиці, для нас це шанс долі вкотре переконатися, що ми можемо
багато, що ми одна, хоч доволі різна і багатогранна нація, і що в нас є
набагато більше спільного, аніж відмінного.
Так, ця перемога таки була потрібна нам
більше. Так, сьогодні ми маємо право
бути щасливими, гордими, єдиними. Тому…
ловімо момент, сподіваюся, не останній!
