КОЛИ ГНІТИТЬ ТИША

Тиша. Я заплющую очі… Відмежуватися від неї? А,може, таки почути.

Вона гнітить – і сьогодні я їй це дозволю. Бо насправді причиною такого гніту є лише моя слабкість. 

У своїй слабкості я не готова прийняти тишу як найвищу форму концентрації – часто на собі. 

То й що, скажете Ви? А суть у тому, що… страшно. Моя якість як людини, якість мого життя ставиться під сумнів – чи здатна пройти такий тест?

Перестань – це ж лише… тиша…

Але вона не хоче просто бути тишею. Ні, вона намагається сказати щось більше, щось, що я кожного разу не хочу почути. ЧОМУ?

Десь там, провокатор, мабуть, таки знає відповідь. Він знає – і саме тому протестує проти такого незручного розвитку подій. Навіщо ці зусилля? Все може бути простіше – тобто «простіше» є на кожному кроці. Оглянься!

... А якщо не рятує?

"Простіше"  не рятує – навпаки: задовільнене закостеніння і вмирання.

"ПРОСТІШЕ" НЕ РЯТУЄ!

Я можу відмежуватися – варіант? Ні.

Можу ігнорувати, розуміючи насправді, що ігноруватиму лише себе.

Можу знову обкластися механізмами проведення часу у 21 столітті – зручно, просто, доступно.

АЛЕ… ні.

Цього разу я зберу свою сили у кулак і… почну слухати… 

Дякую

Люди, Вам достатньо  в житті щирості, від якої сльози накочуються на очі?

Вам достатньо глибоких розмов, які змушують ДУМАТИ і відчути…?

Вам достатньо прагнення до себе, пошуку, праці, а не просто РОБОТИ?

Вас не лякає підміна понять, самообман і компроміси? Визначання більшого чи меншого зла, хоча усі менші зола зрештою приводять до більших?

Вам не боляче не давати шасу тим, хто хоче і має право по-іншому або не так як ВИ?

Чи, може, просто страшно дати шанс собі?

Я знаю лише кількох людей, які у вирі нерозуміння чи всезагального розуміння  і всезнання виборють право на свою реальність… Яка насправді набагато реальніша за всі інші реальності. Так, вони сумніваються, вони ставлять багато питань – собі. Але вони Є!

І будуть так, як відчують, так, як прагнуть.

Дякую Вам - тим, хто іде до себе, бо по-іншому не може… 

п.с. музика, що ВІДЧУТИ... більше.

Прохання - пропозиція :)

Вітання...

Цей блог вже давно став спробою донести слово... На його електронних сторінках :) пошук, сумнів, усвідомлення і нерозуміння...

Найчастіше - це різноманітні уривки. Проте серед них є частини того, що я дозволю собі назвати книгою...

Власне вона, книга вже є - сформована, претендуючи на статуст самодостаності... При цьому є розуміння, що потрібне зворотній зв'язок, наскільки ці тексти зрозумілі, потрібні, цінні...

тут не обійтися без Читача :)

Тому запрошую Вас дослідити  літературну спробу на цінність - якщо є час, бажання, то пишість  мені  -  я ж надішлю Вам пдф варіант  книги :)

<уду вдячна за час, зусилля у читанні та зворотній зв'язок :)
Також якщо знайдете таки цінність у прочитаному - можна поділитися із тими, хто, можливо, потребує цього слова... :)

Дякую.

Щиро,
Юля

п.с. найлегший спосіб знайти мене - facebook :)

зрозуміти... ДОЩ?

Зрозуміти дощ. Весь день я намагаюся зрозуміти…ДОЩ.

Банально? Поетично? Смішно?

Можна називати як завгодно. Але насправді доволі життєво…

Чому дощ зрештою? Не лише тому, що сьогодні він увесь день нагадує про себе, що прокинулася під його музику і швидше за все засну під такий же супровід... Зовсім ні.

Просто він, не зважаючи на всі докори, скарги людей і незадоволені погляди ( а сьогодні їх було більш ніж достатньо), завжди буде собою – він завжди буде… ДОЩЕМ.

Усвідомлення цього простого, очевидного факту змусило провести паралель із нашим, людським світом… Виявляється, цей НАШ світ може бути нам набагато ближчий…

Дощ як явище, яке наважуєть бути – людина, як істота, яка так прагне цього буття. Свого буття.  

Тут певний урок – урок того ж наважування, урок самоздійснення, неприйняття, коли одиниці можуть радіти чи сприймати його. І все таки він Є. Він має бути, бо така його роль. Його особлива роль, але така звична, така важлива, часто недооцінена – та чи це основне?..

Весь день я намагаюся зрозуміти дощ… відчуваючи щораз чіткіше, скільки всього можна навчитися через відчування, споглядання та прийняття…

У нас безліч інструментів навколо – лише б бачити…  Лише б дозволити собі «відчувати життя»…

П.с.  сьогодні багато дітей одягли гумовці і, не думаючи довго, перестали обминати калюжі – натомість доволі шумно та рішуче іти на них… насправді кумедний, милий та приємний процес для споглядання… Діти вміють «відчувати життя»… 

 

Відбулося...

Шукати. Губитися. Знаходити і знаходитися. Все так просто, звично. Нічого особливого, але… Ми всю енергію і сили тратимо на пошуки відповідей - найчастіше не на ті питання.

«Хто мені скаже, коли буде СПОКІЙ?»

«Хто мені гарантує, що колись стане ЦІІКВО? Адже життя проходить, а нічого не відбувається».

«Коли все стане … по-іншому?»

З часом…

«Чому б не визнати, що спокою не існує – у звичному його розумінні».

«Чому «цікаво» це обов’язково надзанятість та багато подій чи розваг? Часто менше означає більше».

«Чому «інше» відволікає нас від цієї миті, цього дня, цього рішення, саме таких найрідніших і найближчих?»

І список можна продовжити…

Відбулося….

Відбулося те, що якість питань кардинально міняє логіку, бачення, а відповідно, життя. Вона  змінює Тебе, поступово, глибоко…

Важкість питань лякає – нехай. Відповідей немає – вони з часом будуть. Важливо прийняти як відсутність відповідей, так і їх наявність, можливо суперечливість і неготовність їх почути.

Шукати. Губитися. Знаходити і знаходитися – це нормально. Ненормально керуватися дивною логікою когось, чогось – тільки не суті і по суті. Ненормально надто боятися – так, що статика (перш за все, внутрішня) стає звичною, і тоді вже справді єдине, що залишається, це шукати «цікаво» і «по-іншому».  

Шукайте, губіться і знаходьте… А ще частіше усміхайтеся - собі, бо все це і є життя J

Що там, за поверхнею видимого?

Як чарівно може розкритися людина. У слові, в думці, в намірі, в дії…

Ви довгий час скоса приглядалися одне до одного… Відчуття, щось у цій людині є, завжди було… Зовні непримітна, ніякі над досягнення її не виділяють, а в очах…щось є…

Незрозуміла логіка відчуття, яка насправді нічим не підкріплена. Що там, за поверхнею видимого? Невідомість…

Не отримуючи швидкої відповіді, відверто забуваєш про цю думку, враження, можливо емоцію… на все свій час? І час таки розставляє все на свої місця.

В якийсь – раптовий, неочікуваний момент – відбувається щось, що змінює сприйняття… Людина розкривається!!! По-новому, у слові, в тій же думці,  у своєму болі та пошуку. Глибина раптом так враже, що для аналізу потрібно ще кільканадця днів – щоб зрозуміти! Та чим можна… зрозуміти, сповна…

Чи можна збагнути ТОЙ світ, який раптом став таким ЯВНИМ!

Його точно можна відчути, усвідомлюючи вкотре, як важливо чекати, дати шанс, почути! Можна приміряти все на логіку адекватності, типовості, як завжди, як треба, як усталено… А можна широко відкрити очі – і побачити, отут, поряд, так непевно з–під вій виринає погляд, повний надії і віри, що йому дадуть шанс.

Дати шанс, щоб вкотре побачити, як прекрасно може розкритися абсолютно інший світ…  Але чи даємо ми шанси? Перш за все, собі… Адже лише тоді є опція дати його ще комусь! Почати з себе, з когось, почати взагалі колись або ніколи…

Що там, за поверхнею видимого? Там більше, там точно набагато більше… 

Пояснити

–             Ну от скажи — хто я така? З тобою все зрозуміло: підприємець, власна справа. Чітко все і ясно. А я... Я не розумію, хто я?

–                    Для себе чи для інших?

Оце й воно — ось як варто було ставити питання: для себе чи для інших... Для себе чи ДЛЯ ІНШИХ!!!

Та для інших, інших. Шукаючи обгрунтування, діяла саме із цією думкою, із тавром “для інших”. Дайте мені підходяще визначення - і я заспокоюся. Мені буде, що кинути допитливим і саркастичним.

Саркастичним. Та я взагалі не розумію, що таке сарказм — що за жанр, спосіб пониження, що це?

Для інших. Все знову так просто.

–                    Для інших. Це зле?

–                    Та ні, мабуть. Просто потрібно бути відвертою із собою в цьому. Інакше заграєшся. А так є шанс збагнути, що іншим все одно. Їм давно все одно — і так буде завжди.

Завжди буде все одно. А мені завжди буде думатися про те, що насправді не має значення. Завжди або тільки зараз так. Від мене залежить, правда?

Усе пройде. Усе. Що залишиться? Щось.

Усе можна було виправдати як завгодно і чим завгодно. А мені у цьому всьому потрібно було це «як та все завгодно» пояснити у собі.

Я довго пояснювала. Проте в якийсь момент зрозуміла, що просто на просто воджу себе за носа. Бо не пояснюю, а переконую себе у своїй неправоті.

Ти неправа. Ти ніхто і ніщо, недостатньо розумна, доросла, свідома. Ти примітивна. Дивись на себе  - і побачиш все це!

І я дивилася… Я бачила… Я щось доводила. А все простіше. Все настільки простіше: зрозуміти, кому хочу пояснити, і перш за все, пояснити все собі.