КОЛИ ГНІТИТЬ ТИША

Тиша. Я заплющую очі… Відмежуватися від неї? А,може, таки почути.

Вона гнітить – і сьогодні я їй це дозволю. Бо насправді причиною такого гніту є лише моя слабкість. 

У своїй слабкості я не готова прийняти тишу як найвищу форму концентрації – часто на собі. 

То й що, скажете Ви? А суть у тому, що… страшно. Моя якість як людини, якість мого життя ставиться під сумнів – чи здатна пройти такий тест?

Перестань – це ж лише… тиша…

Але вона не хоче просто бути тишею. Ні, вона намагається сказати щось більше, щось, що я кожного разу не хочу почути. ЧОМУ?

Десь там, провокатор, мабуть, таки знає відповідь. Він знає – і саме тому протестує проти такого незручного розвитку подій. Навіщо ці зусилля? Все може бути простіше – тобто «простіше» є на кожному кроці. Оглянься!

... А якщо не рятує?

"Простіше"  не рятує – навпаки: задовільнене закостеніння і вмирання.

"ПРОСТІШЕ" НЕ РЯТУЄ!

Я можу відмежуватися – варіант? Ні.

Можу ігнорувати, розуміючи насправді, що ігноруватиму лише себе.

Можу знову обкластися механізмами проведення часу у 21 столітті – зручно, просто, доступно.

АЛЕ… ні.

Цього разу я зберу свою сили у кулак і… почну слухати…