Про.Світ: коли люди відкривають себе

Якось в одному місці зібралося багато незнайомих людей і почали говорити про… ЗМІНИ. Боязко, з недовірою і упередженням, але почали… За місяць-другий рівень недовіри зменшувався, залученість зростала, мрія вимальовувалася. Момент переходу від закритості та «світу в собі» був доволі непомітним. Натомість відкриття одне одного щоразу вражало, часом вимагаючи зусилля, щоб розібратися і дати шанс.. Як воно буде?  - крутилося в голові і підкріплювалося лише неможливістю відмовитися від…

Важко, з невідомістю, але великим зусиллям щось вдавалося, щось ні. Все як завжди і все  таки доволі по-іншому. Тоді, рік тому, те, що вже досить коро стало можливим було далеким і нереальним. Тоді. Але сьогодні про інше – сьогодні про реальність. Іншу, хоч і щоденну.

… перша група дітей закінчила навчання.  Саме сьогодні була остання зустріч разом із батьками, саме в такому складі.  Діти презентували свої проекти, напрацювання, роботи – сьогодні ВОНИ БУЛИ ВАЖЛИВІ. Вони були в центрі уваги.  Сьогодні відчувалося, що багато хто ТАКИ РОЗКРИВСЯ, в той час, як ми  вже кільканадцять місяців думаємо, як це зробити, вишукуючи тести, методики, досвід і пробуючи, пробуючи і знову ПРОБУЮЧИ… Може, саме сьогодні була одна із відповідей – все простіше?

Сьогодні вчителі говорили ДЯКУЮ і просто БУЛИ, думками, усмішками, спогадами, почуттями… БУЛИ – і все думалося, що може змусити людину піти в повну невідомість, щоб працювати на доволі непевну, хоч і таку гарну мрію? Що змусило наших вчителів рік тому повірити і  ввійти в цей процес?  Рік відомої невідомості…  Може, це воно – прагнення БУТИ і СТВОРЮВАТИ, що так хочеться бачити  в нашій освіті. І тут не потрібно придумувати над стратегії – треба дати людині бути людиною.

Сьогодні тих, хто організаційно зробив це все реальність хотілося обійняти і сказати: «Ви чудові! Пам’ятайте про це…»… Дівчата, Ви ЧУДОВІ…)

Цікаво те, що якийсь етап пройдено, але попереду все та ж глиба праці. Попереду багато труднощів – але гарантією, мабуть, має бути усмішка кожної дитини сьогодні і вдячне слово батьків. Гарантією має бути відсутність гарантій і постійні зміни як основа всього. Інший рівень складності?

Не інший, а життєвий. Бо все простіше -  у якийсь момент ти береш відповідальність і не оглядаєшся назад, прагнучи зробити якнайкраще з усвідомленням можливості провалу.

Все простіше…

… це лише початок. Але точно можна сказати, що без одного маленького елементу він був би не можливим…  -  без ДОВІРИ, хоч, можливо, і підсвідомої  чи усвідомленої з часом. Просто якось в одному місці зібралося багато людей і… довірилися одне одному. Не всі дійшли до кінця, хто дійшов набагато далі – перш за все, в собі.  І це головне.

Бо все простіше… В той момент, коли людина відкидає маски і проявляє себе – свою божественну ідею :)

Для Вас, чудові людиська..)

Щиро,

Юля

п.с. Трохи у наш особистий розвиток :) 

"Ми виражаємо себе лише наполовину і соромимося тієї божественної ідеї, яка відображена у кожному з нас. Ми виражаємо себе лише наполовину і соромимося тієї божественної ідеї, яка відображена у кожному з нас. Її можна без побоювань прийняти як ідею благотворну і вигідну, інакше її не можна було б довірити нам; проте боягуз не заслужив того, щоб всевишній відкрив у ньому свої плани. Людині легко і весело, коли в роботу вона вклала усю свою душу і зробила усе, що могла. Але якщо вона поступила по-іншому — їй не відшукати спокою: це звільнення, яке не звільняє. Геній покидає її і муза залишається до неї байдужою; жодної сміливої думки, ніякої надії.

Довіряй собі! Немає серця, яке не відгукнулося б на поклик цієї струни".   

Р.У.Емерсон