Як вступ... ПРО ДОВІРУ

Вступ до того, що з часом хотілося б назвати Книгою... побачимо. А поки що...

***

Що є причина недовіри до себе? 

 Коли десь там, глибоко у нас закрадається черв’ячок, який дуже майстерно прокладає собі шлях, підкошуючи натомість нашу основу… Коли дивишся на себе, розуміючи, що не приймаєш, не віриш, не хочеш бачити це обличчя… Натомість тотальне незадоволення та незрозуміле прагнення ЗМІНИ, лише не зрозуміло, якої саме.

Є й інший момент. Як можна довіряти собі зрештою, коли навколо суспільство непідтверджених прагнень?

Як от: «Я б хотів вивчати мистецтво. Але я ніде не знайду роботу. Тому буду економістом». 

АБО: «Я думаю по-іншому, але мене не зрозуміють. Навіщо тратити сили  у поясненнях та пошуках однодумців?».

Типово, усталено, звичайно.

Одиниці вириваються із такого кола, показуючи альтернативу. Хтось до болю відчуває контрасти, намагаючись їх зрівноважити в собі, щоб ВИЖИТИ. Хтось пристосовується. Усе іде – ЯКОСЬ, якимось своїм незрозумілим або навпаки – дуже чітко зрозумілим ходом. Питання, що далі?

А далі багато людей, які не довіряють собі, які отримали ген недовіри від матері, які в подальшому підтверджують силу цього гену, стикаючись із сьогоденням. І так потрібно, щоб хтось просто показав альтернативу, просто повірив – у тебе чи світ. Потрібні сили ззовні, але лише тимчасово, щоб знайти їх в собі!

Десь там глибоко назовні пробирається СУТЬ, шлях якої завжди незвідано небезпечний та важкий…

І вона - суть - є у кожному. ЇЇ важливо підтримувати в одне одному. Ми маємо бачити її в ближньому  і казати йому, що ВІН, ЦЕЙ БЛИЖНІЙ Є, ВІН МАЄ ПРАВО БУТИ, ВІН МОЖЕ ДОВІРИТИСЯ І ДОВІРЯТИ! 

У кожному із нас є деформований ген, бо ми всі в одній системі, ми всі в одному суспільстві – непідтвердженому, незрозумілому та нереалізованому… Поки що. Але колись це суспільство створили ЛЮДИ – такі ж, як ми, смертні, грішні, прості та прагнучі… Питання лише прагнучі ЧОГО  і в якому контексті?

Тобто ген має шанс на зміну – тривалу, болісну. Це праця, як і в усьому іншому. Але праця ЗАДЛЯ ЖИТТЯ, а не просто, бо треба їсти, пити, ВИЖИТИ.

ЖИТИ і ВИЖИВАТИ – ось ключова різниця. У сенсі, у слові, яке завжди творить все. Недаремно ж воно було СПОЧАТКУ цього всього, що тепер звемо світом…

Причина недовіри у нас – як обмеження і можливість. Як здатність подивитися навколо по-іншому.

Недовіра творить похибку, у якій похибкою стає ВСЕ, і людина теж. А це вже злочин проти людства. Тому не дозволяймо собі сприймати як похибку себе, інших та світ.