А Ви любите сонце? J Отаке ранішнє і живе… Коли воно тільки-тільки здіймається на чистому,
ранковому та голубому небі? Коли воно так бережливо зігріває ще сонну душу – не
обпікаючи, не палячи… Ні, воно ще таке щире, таке юне, таке рідне і дороге.
Воне не може образити зараз, натомість може лише надихати – на пошук, на
питання, на прагнення.
Ви любите сонце? Адже воно таке близьке кожній молодій душі, яка таки
прагне піднятися угору. Адже воно частинка кожного із нас, воно ще таке
нестабільне, переливаючись кожної миті. Воно ще таке відкрите, чаруючи красою
кожного, хто побачить його у цю ранкову пору…
Ви любите сонце? Коли у грудях зупиняється серце – від побаченого,
відчутого, продуманого… Коли хочеться дихати наповні груди і позбутися усієї
ірраціональності, компромісів, протиріч… Коли прагнення істини особливо
загострюється, а пошук стає ще бажанішим та необхіднішим.
Люблю… люблю ранки із свіжим повітрям, свіжим сонцем, свіжими думками… І
сьогодні, бачачи у вікні потяга, як це червоно-жовте коло піднімається вгору по
небу, наче заманюючи слідувати за ним та вітаючи кожного, я відчула… радість. Я
відчула, що життя надто складне, щоб його розкладати по поличках. Я відчула
натомість простоту щастя. Я відчула, як же мені хочеться бути поряд із рідними,
коханими, дорогими… Я відчула, що іншого сонця може вже і не бути… Проте саме
це, яке вже зараз десь високо і далеко, у душі, в мені, у суті…
А Ви любите сонце? Як одне із чудес нашого незбагненного світу…
Комментариев нет:
Отправить комментарий