Сьогодні

   Сьогодні було багато питань. Сьогодні діалог не припинявся ні на мить. Сьогодні був пошук у кожній хвилині. Сьогодні був ще один день боротьби за суть.

   Які відчуття і чи є ще після цього хоч якісь відчуття… Здається, що справжнього часто так мало, а те, що є, ставиться під сумнів черговими порівняннями і нормами. Чому? Не знаю. Можливо, для того, щоб щось довести, треба пройти  і прожити багато – часто у конфлікті, перш за все, із собою. Знову ж таки – для прийняття такої бажаної суті.

   Здається, що однодумців мало. Зате достатньо визначених правил, висновків, зроблених за тебе, рішень, прийнятих за тебе, життів, прожитих за тебе. Куди це веде?

   Здається, що люди самі себе обманюють і їм це подобається. Гарантії манять,  відповіді не потрібні. Компроміси – звичайно, будь ласка. Що далі?

   Здається, що світ постійно намагається випробувати тебе задля тебе ж самого. І це треба пройти, пережити, усвідомити, це мабуть і є мистецтво життя.

   І так часто щось в середині ниє і щемить. Що воно? Песимізм, розчарування… та ні. Бо завтра точно знаю, що прокинуся і буду іти цим же шляхом  - аналізу, відкидання, пошуку, провокацій, відповідей і важких питань. З нього, такого шляху неможливо звернути, його можна тільки прожити, прийнявши все.

   Де межа – усвідомлення, пошуку, прийняття? Чи є вона… Щемить… Бо питань все ще багато, бо діалог часто заводить в глухий кут. Бо шукаю сил у собі… Проте глибша, справжня частинка суті говорить, що так і має бути, здаватися не можна, здаватися немає права.  Бо завтра це може бути останнім компромісом… Питання лише задля чого? І часто задля примітивних, прийнятних кимось речей, які абсолютно неприйняті тобою.

   Сьогодні щемить. Але у щемі більше життя і суті, ніж у всіх принадах, якими так і сипле на нас світ. Тому нехай щемить, щоб завтра було суттю, ціллю, істиною. Принаймні для себе, щоб таки почати із себе.

***

Не забудь, не забудь

Юних днів, днів весни,-

Путь життя, темну путь

Проясняють вони.

Золотих снів, тихих втіх,

Щирих сліз і любви,

Чистих поривів всіх

Не встидайсь, не губи!

Бо минуть - далі труд

В самоті і глуші,

Мозолі наростуть

На руках і душі.

Лиш хто любить, терпить,

В кім кров живо кипить,

В кім надія ще лік,

Кого бій ще манить,

Людське горе смутить.

А  добро веселить,-

Той цілий чоловік.

Тож сли всю життя путь

Чоловіком цілим

Не прийдесь тобі буть-

Будь хоч хвилечку ним.

(с) Іван Франко