Моя цивілізація

   "Моя цивілізація тримається на культі Людини, що пробивається крізь осіб. Віками вона прагне показати Людину, так само як вчить крізь камінь бачити собор". Екзюпері

   Культ Людини як диференціація. Людина як безперервний пошук, як падіння, поразка і найбільша перемога. Скільки сенсів в одному слові, скільки думок, переживань? І лише одна істина, одна суть.

   Цікаво спостерігати, як усі великі мислителі, особистості шукали її, прагнули до неї у найвищій формі - до Людини... думаючої, мудрої, рішучої, цілісної. Так, саме такої, саме цілісної. Такої, що готова відмовитися від загальновизнаного добра задля чогось вищого, задля боротьби, задля правди, задля майбутнього. Це люди, які жили, живуть без гарантій. Для яких найбільшою гарантією була  чи є віра.  Насправді це одиниці, одиниці могли і можуть ТАК.  Але саме вони робили і роблять той прорив, на якому  тримаються життя, суспільства  й досі. Саме вони міняли і міняють світ. І якщо хто скаже, що світ змінити неможливо, тоді поясніть - як він є таким, яким він є сьогодні? Чому усе все ж набуває інших форм, виражень із плином часу? Бо сили діють. І на ці сили можуть впливати одиниці.

   Часом виникає думка, чому людина не боїться іти на ризик втрати себе, граючи під загальну дудку, слідуючи шаблону чи просто легшому із можливих варіантів,  натомість закриває на це очі.  Закриває очі на самообман, а значить, і на себе. Чому? Це ж зневага – до себе. Це слабкість – в собі. Це мізерність – від страху. Чому такі руйнівні ризики можливі? Чому "споживання" важливіше за якісну зміну? Чому сумнівні гарантіє не лякають, натомість приваблюють? Людина завжди має стільки, скільки їй потрібно. І їй точно не потрібен надмір.

Люди ідуть на "дивні" компроміси, навіть не усвідомлюючи їх. Компроміси із собою, що найгірше. І часом просто цікаво - чи приходить усвідомлення? І якщо так, то що після...

   "Моя цивілізація тримається на культі Людини…"  - на чому  тримається наша цивілізація сьогодні? Який "культ» зараз? Який "культ» у кожного із нас? Культ у сенсі, що для нас має значення, не обмежуючи внутрішню свободу та поступ. Саме поступ  і дії, які ведуть до нього, є життєво необхідними. 

   Цивілізація прагне показати Людину… Чому? – запитаєте Ви, адже це так очевидно. Ні, не очевидно. Бо не було б гітлерів, сталінів, маніпуляцій і обманів. 

   Але, але, але… все повторюється, безперервно повторюється. Люди задовольняють свої амбіції. Шукають себе, знаходять, не знаходять, думають, що знайшли, народжуються і народжують, помирають і втрачають, сміються і плачуть. І так знову і знову.  Хтось будує рай в демократії, називаючи її ідеалом чи допустимим варіантом (знову компроміс), а хтось у будиночку в горах знаходить вже свій інший рай… І таких «раїв» безліч…  Але головне – чому втрачається ГОЛОВНЕ!!! Що? ЛЮДИНА. Ці всі варіанти мають право на існування, якщо в центрі Людина як ціль.

   Проте тут важливо розуміти дещо інше – можливість падіння у крайність. Бо від перекручування ставлення до людини та її сприйняття ми отримали соціалізм, комунізм, незрозумілу соціальну політику, неоправдану благодійність, грантоїдство і підміну понять. Так, Людина як ціль і Людина із великої літери. Але Людина, яка працює над собою, отримуючи за свою працю по заслузі, Людина, яка докладає зусиль і  «не торгує» гучними поняттями. 

   Саме такий культ такої дієвої, спраглої праці, розвитку та проривів Людини має бути у кожному із нас.