ПОЗА часом...

   Задумливо дивлюся на траєкторію літака… В дитинстві я вилазила на підвіконня і сиділа там, поки не заходило сонце – я рахувала ці траєкторії… Вони завжди здавалися такими загадковими, такими бажаними. Тоді хотілося полетіти кудись, далеко…. Давно то було, а я все ще захоплююся білими лініями на небі…

   За останній період часу в голові пролітали, створюючи свої траєкторії, різні думки… Деякі з них нижче…

   Про швидкість. З кожним роком життя наче набуває темпу, прискорення. Все просто пролітає. І частіше думаю – як у цьому темпі не загубитися? Як зберегти баланс і при цьому рухатися вперед?  Все більше викликів, які вимагають швидкості думки, дії, реакції. І можна стверджувати, що все спрямовує людину до фокусу, до цілісності, до безперервного діалогу із собою – щоб зрозуміти, де суть і що є правдою для неї. В іншому випадку можна лише розпорошуватися та іти на сумнівні компроміси на тлі тієї ж швидкості…

   Про мрію… Ще кілька років тому друзі озвучували мені яскраві мрії, які тоді здавалися цілком реальними. Все було досяжним і лише питанням часу та праці. Але… час іде, з’являються інші завдання, часто дрібні проблеми та питання. І начебто життя вирує, начебто щось відбувається, начебто і час іде… Але вже ніхто не озвучує тих мрій… А я на диво пам’ятаю, як горіли тоді очі…у вірі, надії, прагненні. Тепер вони теж горять, тільки вогонь уже не той – тьмяний. Ще один компроміс? Можливо… А може самозахист і можливо від тієї ж швидкості…  І питання лише у тому, коли ж з’являється ця доросла поміркованість?  Ех, чомусь більше імпонують  слова Лесі Українки «Мріє, не зрадь!»…

   Про опору… Люди шукають собі опору – в дружбі, в любові, в оточенні, в досягненнях… Який же це самообман. Бо тільки ставши собі опорою, тільки зрозумівши себе, можна стати опорою комусь, можна досягнути цілісності та самодостатності. Тільки розраховуючи на себе, можна вийти з будь-якої ситуації НЕ жертвою…  Завжди потрібно бути суб’єктом, а не об’єктом… Не шукати легких шляхів – шукати себе…  І це найчастіше найскладніше, але з найбільшою віддачею…

    І про вже згадану віддачу… Важливо віддавати – щирість, людяність, справжність, справедливість, віру…тепло. Важливо любити, щоб віддавати. Важливо бачити у Людині Людину, зберігаючи при цьому баланс між правдою, маніпуляцією та підміною понять. 

   Ех, скільки ж тих думок… як траєкторій на небі)  І нехай весь світ та люди у ньому мчать шалено кудись… нехай. Головне – пам’ятати, що найважливіше -  у Тобі. Там усі небеса, глибини, суті.  Там траєкторії, старти і фініші. Там межі і горизонти.  Там мрії і дії, які можуть стати чимось більшим, чимось ПОЗА часом…