1 рік АБО "трохи про своє..." :)

До річниці одруження

Завтра буде 1 рік.

Завтра наче настане якийсь рубіж -  у думці, у часі, в майбутньому.

Не те, щоб щось глобально зміниться чи вже змінилося, зовсім ні. Але МИ будемо вже один рік.

Ніхто не каже, що вссе просто і легко — завжди є багато чого, що потрібно переболіти, розв’язати в собі, а тим більше, коли вас двоє.

Не можна сказати, що це як якась рожева мрія, що відбулася -  такі глобальні речі смішно і соромно зводити до банальності.  Бо той рік був, є працею — над собою, над відносинами, над співжиттям.

Не можна сказати: "Моя свобода закінчилася". Той, хто думає, що його свобода у шлюбі закінчується, ніколи її не мав. В даному випадку не про свободу ходити усюди і робити, що хочу — це не свобода, це обдурювання себе собою ж.

Не можна сказати, що сумно не було. Але сум на двох зовсім інший...  Той сум теж якось магічно допомагав зростати.

Натомість.

Створення цінності. Підмога.  Світло одне одного.  Прагнення бути. Часом дитячість, зрештою - можливість бути дітьми та щирі усмішки. 

Розуміння, що ніхто нікому до кінця не належить, бо є щось більше, ніж прагнення володіти. У  цьому світі двох насправді стільки сенсів!!!

І з ними треба розбиратися все життя - урок тривалістю у життя.

А ще можливість вчитися тому, чого нам так не вистачає — довіри. Бо відкритися повністю — це потребує сили. Прийняти повністю — це теж виклик. Почути і збагнути — неймовірна праця.   І може, саме через ці речі люди “шукають” усе життя...  Бо в якийсь момент треба зробити на крок більше, на зусилля більше, на прагнення більше.... Треба почати із себе. В той час, як в тобі завжди голосно говорить власне Я.

Завтра буде 1 рік.  Скільки тих років? А яка різниця... Ми завжди думаємо “скільки”, а мали б думати “як”... дозволимо собі цю розкіш? :)

Завтра буде 1 рік. Дякую…