Білий вірш... Про нас

І весь світ буде дивитися мені у вічі,

А я усміхатимуся, знаючи – це єдина можлива реакція.

Весь світ буде мене питати – я ж матиму відповідь лише для себе.

Він чекатиме від мене рішення – а хто я, щоб давати якісь рішення?

Не дивіться, не чекайте. У вас усі ваші рішення.

Я ж можу лише поділитися – щиро, може наївно

Тим сокровенним, що жевріє, мріє, робить і чекає,

Не чекаючи.

Знаєте, я навчилася не чекати. Це так абсурдно занурювати себе у такий стан – очікування.

Натомість повністю приймаю стан віри та надії.

Я смішна? Що ж  - можливо.

Але скажіть тоді, що таке раціональність чи серйозність?

Я не знаю. Не беруся визначати.

Я просто живу у такому вимірі.

Я можу любити чи ненавидіти, ображатися чи протестувати.

І це буде смішно насправді. Навіть не так – це буде така слабкість…

Відверто – буваю слабка, настільки, що сама собі дивуюся…

Може це мій зв’язок із системою? Нехай. Допустима норма мене мізерної.

Не питатиму, чи Ви таке мені пробачите – бо ми вже давно надто далекі,

При цьому надто пов’язані.

Ви в мені. Мабуть саме тому так активно апелюєте до рішення?

Що ж – простіть мою неконкретику, вона насправді конкретна як ніколи.

Суть у тому, що світ завжди дивитиметься на мене – очікуючи.

Навіть якщо я маленька, неважлива, непомітна…

Просто то я так думаю. А намір насправді важливий.

Прагнення важливі – вони переростають у дію.

Вони в мені, виховують мене. Вони – це я.

Більше того – світ дивиться і на Вас. І йому потрібно протиставити велику силу духу, волі, себе…

Тому – я все приймаю. Навіть більше – розумію.

Мабуть рано чи пізно це розуміють всі?

А сьогодні я буду дивитися у вічі світу, широко відкривши очі,

Глибоко вдихаючи повітря і… усміхаючись…

Бо ніколи не знаю, яка усмішка буде останньою.

Але вона варто того, щоб БУТИ.

І Ви будьте. Конкретно неконкретними. Шаленими і прагнучими.

Важливо, щоб справжніми…

І ті, хто мають зрозуміти, зрозуміють…

А головне – зрозумієте, знайдете ВИ.

Можливо у цьому і є весь світовий порятунок.