"То - шлях правдивий..."

Як неймовірно точно може передати вірш переживання, суть, життя…

   «Крізь сотні сумнівів я йду до Тебе, добро і правдо віку»…

   Сумнів… Безперервний сумнів  -це мабуть те, що характеризує процес пошуку, коли кожна наступна ситуація, опція намагається довести щось протилежне, інше, не таке, як ти обдумував до… Проте незважаючи на усі сумніви іти потрібно, потрібно приймати рішення і діяти. В іншому випадку рішення все одно приймаються, питання лише ким?

   «Моя душа, запрагла неба, всерозкриленна, держить путь на стовпи веселого вогню, що осіяний одним Твоїм бажанням – аж туди, де не ступали ще людські сліди…»

   Душа. Це так прекрасно відчувати у собі ці душевні пульсування, особливо у хвилини цілісності, коли начебто осягаєш усіх відповідей, знаєш, куди, для чого, навіщо?  Душа – фантастична річ, бо поєднує в собі стільки всього непоєднуваного… І саме так і має бути, бо ця різнобарвність визначає глибину пізнання… Звичайно, непросто в цьому розібратися, але мабуть це ціна мудрості. Саме мудрості як способу життя.

   «…аж за смертельні грані людських дерзань, за чорну порожнечу, де вже нема ні горі, ні біди…». Дерзання, сумнів, а сумнів спричинений пошуком… Людина прагне до відповідей – і це так природньо… Вона їх не знаходить – одразу, або знаходить частково. І це те, що треба прийняти… Але помимо усіх дерзань душа, її внутрішній голос показує, що крок потрібно зробити. Мабуть у напрямку, який більше резонує…

   І зрештою людина наважується. Вона наважується, покладаючись на голос, який зрештою стає єдиною опорою… Він сатє силою в людині – силою у собі.

   «… і врочить порив: не спиняйся, йди»… Не спиняйся, не спиняйся, не можна зупинятися, адеж стільки сумнівів вже подолано! Стільки сил докладено, стільки переговорів – з  собою – відбулося… Стільки всього в одній душі, яка така багатогранна, незбагнена і безмежна…

   Сумніви не покидають. Вони мабуть ніколи і не покинуть. Проте є щось більше…

   «То -  шлях правдивий. Ти  - його предтеча»…

   Той шлях правдивий – відчуття, що ВІН ПРАВДИВИЙ додає сил. Це лише відчуття, не розраховане математично, не підкріплене теоремами… Воно основане на…чому? На собі, на внутрішній суті себе…

   «То - шлях правдивий… Я йду до тебе… крізь сотні сумнівів…»

І так було і буде завжди для багатьох минулих і майбутніх. Проте йти потрібно. До себе йти потрібно. 

Крізь сотні сумнівів я йду до тебе,

добро і правдо віку. Через сто

зневір. Моя душа, запрагла неба,

в буремнім леті держить путь на стовп

високого вогню, що осіянний

одним твоїм бажанням. Аж туди,

де не ступали ще людські сліди,

з щовба на щовб, аж поза смертні хлані

людських дерзань, за чорну порожнечу,

де вже нема ні щастя, ні біди

і врочить порив: не спиняйся, йди.

То — шлях правдивий. Ти — його предтеча.

(с) Василь Стус, чиї вірші - це справжня філософія життя