обираю... щастя)

   Я обираю щастя. І таке рішення змушує усміхатися від усвідомлення, що вся суть пронизана цими словами.  Я обрию щастя у його повній багатогранності та абстрактності, здатності бачити більше, ніж люди часто дозволяють собі насправді. Знаючи та усвідомлюючи, наскільки це велике мистецтво відчувати кожною клітиною своєї шкіри, я все таки обираю його і готова вчитися та вдосконалюватися. Я обираю щастя – і віру в те, що це можливо. Нехай завтра якась чергова новина сколихне мою ще нестабільну душу. Нехай частий неспокій буде наполегливо схиляти до комформізму та бездієвості. Нехай. Я ж обираю щастя. Бо  мати його чи не мати, як і бути чи не бути – це лише питання вибору, свідомого і часто нелегкого.  Вірити, радіти, відчувати, падати, знову вставати та й зрештою бути – шлях апріорі залежить лише від нас.  Я обираю шлях щастя з  його крутими стежками та поворотами, не перекладаючи відповідальність на когось, не чекаючи, що хтось його мені дасть. Воно у мені, воно тут і зараз, бо завтра може і не буде, іншої миті може не бути, іншого щастя, іншої мене та оточуючих. Іншого не існує. Це велика абстракція, яка часто змушує недооцінювати те, що в тебе є, шукати «щось»…таке ж абстрактне, небезпечне.. Я обираю реальність з усіма її проявами та характеристиками – а,значить, я обираю щастя!  Я обираю ризик бути собою, здатність усміхатися від дрібничок сьогодення, вірність своєму Я і його принципам… А , значить, я обираю щастя.  Я обираю довіру – перш за все, до себе, бо вірити собі, як і слухати себе, а ще більше -  чути себе – найбільший виклик сучасної людини. Я приймаю його і, знову ж таки, обираю щастя.  Я обираю – значить, я живу, вільно і негарантійно, відповідально, просто, але багатогранно, саме так і саме зараз.  І цим самим, не відкладаючи життя на потім, я дозволяю собі таку просту та людську і при цьому таку ж чомусь недосяжну та рідкісну розкіш під назвою щастя…