Найкоротший текст...

             

  - Навіщо Ви це робите?

  

Думка: як дивно – це питання і досі ставить мене у глухий кут. 

- Бо… не можу по-іншому. Чи такої відповіді достатньо? 

*** 

Часто від того, що є нашою суттю, не можливо відмовитися. Як би важко не було...

Знову контрасти. І все більше попереду.

Усвідомлення. Відбулося щось набагато більше, ніж можна осягнути зараз. Раптом зникло багато сміття із голови – натомість  зріс рівень свідомості. Раптом  все стало дуже просто – вибір без вибору, необхідність, неможливість діяти по-іншому. Уся нікчемність людська стала явною чи не можливою більше до приховування: обмани, скарги, хабарі, криве слово… При цьому в голові лунає лише одне – пора почати із себе  в питаннях  ширших, ніж «мій світ». І хтось таки почав… Інший хтось галусує про свободу і права на площі, забуваючи, що вчора прискорив юридичні таганини фінансовими стимулами.

Раптом людина, зовсім невідома та випадкова, стає другом, порадником, надійним плечем – на жаль чи на щастя, надійнішим, ніж старі друзі. Стає зрозуміло, з ким по дорозі, а з ким важко буде знайти спільну мову. З’являється якийсь дивний фільтр – і це змушує задуматися, а може подорослішати? При цьому найцікавіші дискусії лише починаються – голосів багато, думок багато, «експертів» багато. Усьо багато – різного і контрастного.А розібратися із цим треба все одно самому.

Раптом знову зростає вартість життя, як би її цінність не намагалися здешевити. Про неї вже і не говорили, забули. Все вимірювалося іншими одиницями. А тут прокинулося щось людське, що вже не може спати. З’явився запит на чітке визначення себе  - хто, що, навіщо? Невже сліпа маса, яка просто іде, керуючись наче цінностями поміркованості, толерантності, турботи про ближніх. Лише варто уточнити, про яких ближніх? Найчастіше про тих, що на відстані руки. Усі інші – нема діла.

І тут злам – той чужий, невідомий, незнаний стає усім. Він вимагає повного занурення у його світ, щоб зрозуміти свій сповна. Він провокує і рятує. Він наче нагадування – очі відкрий, скільки можна ховатися? Нехай кожен дасть собі відповідь сам, від чого саме…

Так, усім за цей час поставлені різні питання. Лише б сил знайти відповіді і відверто відповісти…

Дія. Після усвідомлення починає проявляти себе абсолютно різна дія: щира, зумовлена підсвідомим-амбіціями-прагненнями-поривом. Різний калібр, різний масштаб. Через дію до нас починає говорити РОЛЬ людини. Не посада, не статус, а саме роль – навіть якщо вона у рубанні дров кожного дня. Ми маємо це переосмислити. Бо може саме через те, що звели все до  споживання, сьогодення, своєї хати, стаємо такими глухими та асоціальними?

Кожен, заглибившись в дію – часто дуже просту, починає усвідомлювати свою роль. І все знову стає просто. Тільки б вже завтра знову не ускладнити раціоналізацією та порівнянням.

Відповідальність.  А тепер, продумавши це все, відчувши та переживши, чи можу  дозволити собі змізерніти знову? Завтра буде важким. Надочікування пориваються нагору – мабуть біда чи обмеження кожної революції. АЛЕ: від нашої свідомості залежить, як із цим працюватимемо. Мабуть ще один запит – управління собою – важливий як ніколи.

Нагору будуть пориватися крайності – усіх повісити, усі наколіна, усіх засудити, усі винні, усі злодії, нікому не вірю. Хтось гарячково казатиме – так не можна, не ті цінності, прощення – де воно? Інші впадатимуть у роль суддів і всезнавців. Та чи так це? Хтось просто відвернеться, скаже, що все як завжди і твердитиме про розчарування, не маючи на нього права! Бо десь із висоти пташиного польоту дивитимуться Шевченко, Стус , багато інших… а ще ті… із Небесної Сотні.

Настає період, коли потрібно частіше прикушувати язика, тамувати пориви і амбіції і просто працювати,  будучи принциповим, перш за все, у собі. І ще таке очевидне – не забувати про Людину в середині та поряд…

Настає період, коли немає простих смертних та далеких обраних. Є люди, які потрібні одне одному у своїй особливій ролі. Зі своєю особливою усмішкою, своїм світом в очах, своєю думкою і необхідністю…

Період особистої відповідальності, про якийсь колись випадково чомусь забули… Період різний, але період наш. Період без рожевих ілюзій, але із готовністю жити саме так і саме через це все.  Період, коли дякуєш за найменше, і  слово "Дякую" усвідомлюється десь глибоко знову і знову.

Пора.

п.с. а ще період, коли важливо думати: "А як Майдан змінив мене?"

Емоції в поезію... 20.02.14

Назовні рветься життя

У кожній клітині пульсує

Крізь біль, боротьбу, небуття,

Щоб завтра  було у надії.

Назовні рветься життя.

Крізь втрати і сльози, і горе

І скільки? Яка та ціна…

Лунає безсило в двобої

Назовні рветься життя

Гартуючи кожного зараз

Щось може піде в небуття,

Та ми будем в іншій вже ролі

Що далі? Як буде?

Слова…

І їх у душе повна міра.

Назовні рветься життя.

В душі буяє надія. 

ВІЛЬНИЙ чи...?

Ми говоримо про свободу… Ми демонструємо свободу… Ми живемо начебто у свободі…

Та чи відчуваємо ми її сповна – її ціну, її величину, її справжню силу?

Що означає бути вільним?

***

Вільний – значить,  відкритий.

Вільний – значить, ранимий.

Вільний – значить, відчуває біль.

Вільний – значить, приймає розчарування.

Вільний  - значить, обирає свідомо.

Вільний – значить, бере повну відповідальність за слова, дії, думки, середовище.

Вільний – значить, може помилятися.

Вільний – значить, неідеальний.

Вільний – значить, небайдужий.

Вільний – значить, прагне себе та буття собою.

Вільний – значить, іде до свого призначення.

Вільний – значить, працює сповна і кожного дня.

Вільний – значить, відвертий, щирий, правдий.

Вільний – значить, такий, який є: різний, справжній, розгублений, одинокий чи ні, у пошуці чи в радостях.

Вільний – значить, часто незрозумілий.

Вільний – значить,  самотній.

Вільний – значить, свідомий усього вище сказаного і написано.

Вільний  - значить, той, що відчуває межі себе, протиріччя світу і життя і, не зважаючи на це іде вперед…

Вільний – який бачить у Людині щось більше за обгортку.

Вільний – який вірить, творить і прагне творити у кожному дні…

Вільний  - значить,  ЛЮБИТЬ ЖИТТЯ.

Вільний – значить, у будь-яку мить готовий його втратити.

Вільний – значить, залежний.  І від усвідомлення цього  все одно ВІЛЬНИЙ!

***

Ми говоримо, демонструємо, живемо…

Але що ЗА цим?

                            

фото Володимир Сліпий

Внутрішній конфлікт

У кожній людині свій конфлікт. Ми то поринаємо у нього, то вириваємося. У намаганні знайти себе та суть губимося, бо гарячково думаємо, що знайшовши відповіді, все стане ясно...  І мабуть маємо на такі пастки думки право. Але ДОКИ?

 Де межа цієї конфліктності, яка проявляється у невідповідності сказаного і зробленого, подуманого, у нездатності бути відвертим чи переступити через думку інших, навіть якщо вона не має логіки, але має статус. Конфліктність у бажанні відповідати – часто не знаємо до кінця, чому саме, але життєво критично, щоб відповідність БУЛА. Чому життєво критично – невідомо. Так треба. Начебто все інше не має ніякого сенсу.

 Далі більше. Конфлік сприяє підміні понять – жонглюємо словами, поясненнями і визначення. Здатність бачити це, розуміти і усвідомлено змінювати хоча б  щось втрачається. Навіщо? Адже часто конфліктність оточення настільки нормальна і звичайна, що розв’язувати її у собі здається абсурдом. Кому потрібне зовнішнє протистояння, якщо достатньо вже внутрішнього….

 І ми живемо. Навіть нормально, якось зростаємо, щось собі доводимо. Що зрештою доводимо, кому?  Звідки береться оце бажання  - довести?

 Чи може бути так, що через неможливість розв’язати свій конфлікт, ми прагнемо довести свою здатність принаймні ДО ЧОГОСЬ в інший спосіб – здобуваючи те, що дає підтвердження «Я нормальний. Хороший»? Перетворюючи думку інших на хибний інструмент пояснення та доведення начебто комусь, але насправді СОБІ, втрачаємо час, сили, енергію… Ми доводимо, доводимо, поки не настає кртичний момент і потрібно признатися собі, що то БУЛО? Потрібно назвати речі своїми іменами.

 І раптом конфлікт стає абсолютно явним. Навіть трохи страшно. Бо часу втрачено ж достатньо. Хоч мабуть то й не була втрата. Просто потрібність – у такий спосіб відбувається становлення.

   Доросли. Доросли до суті. І виявляється,  що розв’язати конфлікт сповна насправді дуже важко та й чи реально взагалі? Як тільки ми починаємо його розв’язувати – механічно, начебто правильно і начебто із хорошими намірами – він поглиблюється…

 Чому поглиблюється? Просто він частина нас. Він частина цього світу, в якому все одна система. Саме тому у кожному із нас є щось від доброчинця, вбивці, рятівника чи злочинця… Все у нас. І конфлікт теж. Він настільки органічний, що вимагає органіки постійно… Він вимагає простого прийняття.

 «Я такий, яким є…». І все. Більше нічого НЕ ПОТРІБНО. Трансформація відбувається сама собою – у зростанні, в усвідомленні себе, в прагненні порівнювати себе лише із собою вчорашнім, в бажанні працювати над собою ще більше.

 Конфлікт є у кожному з нас. І не один. Вони завжди будуть. Але у них наше зростання. І єдине, що потрібно  - почати думати над ними швидше, поставивши собі питання «А що є моїм конфліктом зараз?»… Почати… щоб зрештою назвати речі СВОЇМИ іменами.

Один рік

Як багато може статися за рік. Здавалося б, лише один рік із багатьох інших. Проте…

 За один рік можна втратити, знайти, стати на певний грунт та багато чого зрозуміти – в собі. Можна  боятися або ж усвідомити, що страх це нормально і його варто долати. Можна продовжувати сумніватися або ж прийняти кожен сумнів як зону росту, пошуку, суті. Можна злитися на себе, порівнювати із чимось чи кимось і бути незадоволеним. Або почути десь далеко здавлений голос, який прагне просто ЖИТИ – не так, по-іншому, мабуть нешаблонно і можливо це й до кращого.

За один рік можна зруйнувати і знову щось збувати. Можна досягнути чогось або ж втрати усе. Але в будь-якому випадку це буде УРОК.

 Втрати ЩО? Досягнути НАВІЩО? Формування відповідей часто в процесі. Натомість все найголовніше завжди із нами. Так воно і є – все у нас, від нас і через нас.  І цю відповідальність часто теж приймаємо надто довго – роками чи більше…

Можна сумуватися, бо черговий раз щось не вдалося. Або вже тут і зараз повернути обличчя до сонця, яке в цю мить близиться до заходу, і побачити одне із чудес світу… І бути від цього щасливим. Скажите – наївно? Ні, просто тепло, від променів…  Це факт -  природній, простий, але часто непомічений.

Можна скаржитися або ж нарешті зрозуміти, що те, на що часто скаржимося, згодом будемо пригадувати із сумом, ностальгіємо, болем втрати і радістю… Можна НЕ цінувати – у потрібний момент. Або ж почати цінувати, коли той же момент пройшов і пропонується щось інше. Можна бути у постійній гонці за чимось, але ЧИМ?

Можна… це теж можна за рік або менше… Але чомусь саме зараз, за кілька днів до нового року все стає явним, очевидним і логічним… Саме зараз хочеться зупинитися. І мабуть таки треба… бо насправді сталося багато – можливо неявного, прихованого від когось, але СТАЛОСЯ, ВІДБУЛОСЯ… І тут можна бути із собою відвертим, не пояснюючи нікому, натомість приймаючи для себе.

 

 Багато сталося чи могло статися… Але набагато більше – різного – ще попереду. І головні події розгортатимуться саме десь в середині, глибоко і таємно... Саме там найбільші питання, виклики та пошуки... Усе там - і для роботи з цим ВСІМ потрібні роки, а можливо менше?.. Можливо...

 

Попереду ще один такий чи інший рік... Один із або ж кардинально відмінний. Байдуже. Важливо те, що його якість визначатиметься тим, що вже є ТАМ (в душі, в блиску очей, в усмішці, яка з'являється, коли ніхто не бачить, в думці та пориві) і що рано чи пізно отримає продовження...

 

:)

 

 

Розуміти без слів

Дивитися в очі людини і бачити у них прагнення жити краще. Відчувати, як всієї душею ця людина бажає щось змінити. При цьому є усвідомлення, що навколо невідомість і коли кінець – питання. Невизначеність, відсутність гарантість та конкретики. Типовий стан. Принаймні сьогодні. 

Проте якщо копнути глибше  і подивитися на це по-іншому.

Прагнути жити краще – задля дітей, себе. Можливо егоїстично. А можливо найбільша ЛЮДСЬКА потреба. Для того, щоб творити, для того, щоб відчувати себе не гвинтиком, а важливим учасником життя. Для багатьох інших причин, які є природніми, потрібними  і важливими.

Змінити. Знаючи, що це не панацея. Бо завтра прийдеться працювати на цю зміну, чекаючи результатів. Знаючи, що ефект буде не одразу. Знаючи усю ціну. І при цьому приймаючи її.

Знати і насправді не знати нічого – ось єдина можлива реальність.

Дні, коли загострюються вади і проявляються чесноти. В дні, коли організація, співпраця досягають піку. В дні, коли конфліктність та заперечення однієї ситуації іншою посилаюється. В дні, коли навколо надмірна концентрація інформація, а хтось все одно перебуває у вакуумі чи не отримує правди. В такі дні життя проявляється у всій своїй суті.

В дні, коли стільки конфлікті – зовнішніх та внутрішніх – і при цьому такий прояв суті.

В такі дні можна багато чого побачити по-іншому. Якісний скачок? Трансформація? Нова реальність?  Можливо… Але правда в тому, що саме в такі дні, такий час можна побачити в очах людини щось ІНШЕ. Незбагненне. Глибоке. Щире. Чесне.

Дивитися в очі людини і розуміти БЕЗ СЛІВ… Що ще має значення?