Спокійний НЕспокій

Спокій… Прагнучи його, часто впадаємо у краінйсть. Адже трактуємо спокій як відсутність проблем; спокій як гарантія вічного щастя; спокій як «ніхто не чіпає»… Спокій… як апатія?

Хтось скаже: «Життя – це рух», а вже в наступну мить буде прагнути протилежного – саме апатичного спокою!  Коли немає отого хвилювання душі, коли все передбачувано та стабільно, коли можна контролювати, не потерпаючи від несподіванок різного характеру. Коли і знову коли…  Так так, спокій визначається відсутністю якісного життя? Тобто життя діяльного, коли долаючи себе, свої перешкоди, зростаючи кожного дня, можна збагнути себе по-іншому, пропонуючи собі, світу, оточенню інший рівень вже вашого спільного співжиття.

Отой апатичний спокій часто стає нашим гальмом. Бо змушує забувати про баланс – основа всього. Адже потребує як буть, так і тихих гавене -  суть лише у дозі одного та іншого.

… такий начебто бажаний та потрібний спокій все одно проходить. І тоді починається якийсь дискомфорт, бо реальне життя все одно штовхає до поступу, про який ще казав Іван Франко… Поступу в собі. Натомість - уникаючи балансу, уникаємо того поступу, який визначає так багато, при цьому так непомітно.

І вражає зрештою легкість забуття, легкість відмови. Адже НЕвідмова вимагає праці – щоденно, кропіткої, із чітким розумінням «навіщо», хто дуже часто без чіткого розуміння «що»… Оце «що» часто приходить згодом, а згодом – визначає якість конретного «що», прихід якого так часто форсуємо.

Тому сьогодні про… спокій, але кардинально інший від усталеного розуміння.

 Як зростання себе, як розуміння, що «я іду до себе». І нехай сьогодні не вдається, сьогодні картинка недокінця чітка та ясна – внутрішнє відчуття правильності, двіри до себе та миру із собою допоможуть пройти усе… Саме про такий спокій хочеться говорити. Про таку якісь людини, яка здобувається у щоденній боротьбі з усім і часто усіма. Щоб зрештою збагнути – все простіше.

Довіритися і поринути у пошук, у створення себе…  У діяльне життя, яке починається і себе самого.

п.с. "Навіть обставини не можуть нашкодити більше, ніж сама людина може нашкодити собі. З обставинами можна впоратися. А як впоратися з самим собою?" Гете, "Фауст"