Нахай скажуть,хто я є ЧИ "дорости до себе"

Визначити! Мене потрібно було визначити!

Через приналежність, через наявність, через когось і щось.

Я тут, я з Вами, я приймаю Ваші правила.

Вони непогані – навіть навпаки: досить благородні, потрібні та важливі.

Десь глибоко в мені звучатиме голос, який сумніватиметься у правильності всього, всіх і мене. Точніше правильності дій, правильності такого визначення.

Але моїй надто Невизначеній суті потрібна буде опора. Ця допустима інтеграція з чимось, що пропонував світ, допустима – мабуть, допустима. На певний час.

А як далі?

Не знаю, я відверто не знаю.

Далі мало б прийти усвідомлення. АЛЕ коли?

Я ж прошу поки що мене «визначити» - у назві того, що роблю, у способі життя, у словах, якими можна іншим казати, хто я, що, як.

Я так втомилася кожного разу жахатися від необхідності пояснювати себе. Тому готова поступитися. Я поступаюся! Я частинка, я не я.  Я у якійсь формі.

Допустима інтеграція чи поглинання?

Нехай. Поки що.

…АЛЕ: у якийсь момент інтеграції, поєднання, визначення буде недостатньо… суть проявиться, даючи запит на інший формат реалізації себе.

А потім, з часом, абсолютно неочікувано і так природно з’явиться відчуття – я хочу дорости до себе. Відчуття як найбільше прагнення і найбільший страх. ДОРОСТИ ДО СЕБЕ!

Що за цим?

Праця. Чи лише праця?

Прийняття себе недосконалої -  і тільки?

Розуміння, скільки конфліктів та випробувань попереду – чи готова?

Кожне щось означатиме дуже чіткий наслідок, який або приймаєш, або обираєш інше – простіше, чіткіше, солодше. Зрештою концентрація солодкого зросте в організмі настільки, що повернутися до питання «доростання до себе» все одно потрібно буде. Але коли, скільки часу втрачено – безліч питань виникають із простору простішого рішення.

Воно насправді не було простішим. Воно було швидким, потрібним, обманним, не твоїм, якимсь – але не простішим.

Натомість… дорости до себе: потреба, обов’язок, праця. Тривалістю у життя.