Задумливо дивлюся на траєкторію літака… В дитинстві я вилазила на
підвіконня і сиділа там, поки не заходило сонце – я рахувала ці траєкторії…
Вони завжди здавалися такими загадковими, такими бажаними. Тоді хотілося
полетіти кудись, далеко…. Давно то було, а я все ще захоплююся білими лініями
на небі…
За останній період часу в голові пролітали, створюючи свої траєкторії, різні
думки… Деякі з них нижче…
Про швидкість. З кожним роком життя наче набуває темпу, прискорення. Все
просто пролітає. І частіше думаю – як у цьому темпі не загубитися? Як зберегти
баланс і при цьому рухатися вперед? Все більше
викликів, які вимагають швидкості думки, дії, реакції. І можна стверджувати, що
все спрямовує людину до фокусу, до цілісності, до безперервного діалогу із
собою – щоб зрозуміти, де суть і що є правдою для неї. В іншому випадку можна
лише розпорошуватися та іти на сумнівні компроміси на тлі тієї ж швидкості…
Про мрію… Ще кілька років тому друзі озвучували мені яскраві мрії, які тоді
здавалися цілком реальними. Все було досяжним і лише питанням часу та праці.
Але… час іде, з’являються інші завдання, часто дрібні проблеми та питання. І начебто життя
вирує, начебто щось відбувається, начебто і час іде… Але вже ніхто не озвучує
тих мрій… А я на диво пам’ятаю, як горіли тоді очі…у вірі, надії, прагненні.
Тепер вони теж горять, тільки вогонь уже не той – тьмяний. Ще один компроміс?
Можливо… А може самозахист і можливо від тієї ж швидкості… І питання лише у тому, коли ж з’являється ця доросла поміркованість?
Ех, чомусь більше імпонують слова
Лесі Українки «Мріє, не зрадь!»…
Про опору… Люди шукають собі опору – в дружбі, в любові, в оточенні, в
досягненнях… Який же це самообман. Бо тільки ставши собі опорою, тільки
зрозумівши себе, можна стати опорою комусь, можна досягнути цілісності та
самодостатності. Тільки розраховуючи на себе, можна вийти з будь-якої ситуації
НЕ жертвою… Завжди потрібно бути суб’єктом,
а не об’єктом… Не шукати легких шляхів – шукати себе… І це найчастіше найскладніше, але з найбільшою
віддачею…
І про вже згадану віддачу… Важливо віддавати – щирість, людяність, справжність, справедливість,
віру…тепло. Важливо любити, щоб віддавати. Важливо бачити у Людині Людину,
зберігаючи при цьому баланс між правдою, маніпуляцією та підміною понять.
Ех, скільки ж тих думок… як траєкторій на небі) І нехай весь світ та люди у ньому мчать
шалено кудись… нехай. Головне – пам’ятати, що найважливіше - у Тобі. Там усі небеса, глибини, суті. Там траєкторії, старти і фініші. Там межі і
горизонти. Там мрії і дії, які можуть
стати чимось більшим, чимось ПОЗА часом…
