Усвідомлення. Відбулося щось набагато більше, ніж можна осягнути зараз. Раптом зникло багато сміття із голови – натомість зріс рівень свідомості. Раптом все стало дуже просто – вибір без вибору, необхідність, неможливість діяти по-іншому. Уся нікчемність людська стала явною чи не можливою більше до приховування: обмани, скарги, хабарі, криве слово… При цьому в голові лунає лише одне – пора почати із себе в питаннях ширших, ніж «мій світ». І хтось таки почав… Інший хтось галусує про свободу і права на площі, забуваючи, що вчора прискорив юридичні таганини фінансовими стимулами.
Раптом людина, зовсім невідома та випадкова, стає другом, порадником, надійним плечем – на жаль чи на щастя, надійнішим, ніж старі друзі. Стає зрозуміло, з ким по дорозі, а з ким важко буде знайти спільну мову. З’являється якийсь дивний фільтр – і це змушує задуматися, а може подорослішати? При цьому найцікавіші дискусії лише починаються – голосів багато, думок багато, «експертів» багато. Усьо багато – різного і контрастного.А розібратися із цим треба все одно самому.
Раптом знову зростає вартість життя, як би її цінність не намагалися здешевити. Про неї вже і не говорили, забули. Все вимірювалося іншими одиницями. А тут прокинулося щось людське, що вже не може спати. З’явився запит на чітке визначення себе - хто, що, навіщо? Невже сліпа маса, яка просто іде, керуючись наче цінностями поміркованості, толерантності, турботи про ближніх. Лише варто уточнити, про яких ближніх? Найчастіше про тих, що на відстані руки. Усі інші – нема діла.
І тут злам – той чужий, невідомий, незнаний стає усім. Він вимагає повного занурення у його світ, щоб зрозуміти свій сповна. Він провокує і рятує. Він наче нагадування – очі відкрий, скільки можна ховатися? Нехай кожен дасть собі відповідь сам, від чого саме…
Так, усім за цей час поставлені різні питання. Лише б сил знайти відповіді і відверто відповісти…
Дія. Після усвідомлення починає проявляти себе абсолютно різна дія: щира, зумовлена підсвідомим-амбіціями-прагненнями-поривом. Різний калібр, різний масштаб. Через дію до нас починає говорити РОЛЬ людини. Не посада, не статус, а саме роль – навіть якщо вона у рубанні дров кожного дня. Ми маємо це переосмислити. Бо може саме через те, що звели все до споживання, сьогодення, своєї хати, стаємо такими глухими та асоціальними?
Кожен, заглибившись в дію – часто дуже просту, починає усвідомлювати свою роль. І все знову стає просто. Тільки б вже завтра знову не ускладнити раціоналізацією та порівнянням.
Відповідальність. А тепер, продумавши це все, відчувши та переживши, чи можу дозволити собі змізерніти знову? Завтра буде важким. Надочікування пориваються нагору – мабуть біда чи обмеження кожної революції. АЛЕ: від нашої свідомості залежить, як із цим працюватимемо. Мабуть ще один запит – управління собою – важливий як ніколи.
Нагору будуть пориватися крайності – усіх повісити, усі наколіна, усіх засудити, усі винні, усі злодії, нікому не вірю. Хтось гарячково казатиме – так не можна, не ті цінності, прощення – де воно? Інші впадатимуть у роль суддів і всезнавців. Та чи так це? Хтось просто відвернеться, скаже, що все як завжди і твердитиме про розчарування, не маючи на нього права! Бо десь із висоти пташиного польоту дивитимуться Шевченко, Стус , багато інших… а ще ті… із Небесної Сотні.
Настає період, коли потрібно частіше прикушувати язика, тамувати пориви і амбіції і просто працювати, будучи принциповим, перш за все, у собі. І ще таке очевидне – не забувати про Людину в середині та поряд…
Настає період, коли немає простих смертних та далеких обраних. Є люди, які потрібні одне одному у своїй особливій ролі. Зі своєю особливою усмішкою, своїм світом в очах, своєю думкою і необхідністю…
Період особистої відповідальності, про якийсь колись випадково чомусь забули… Період різний, але період наш. Період без рожевих ілюзій, але із готовністю жити саме так і саме через це все. Період, коли дякуєш за найменше, і слово "Дякую" усвідомлюється десь глибоко знову і знову.
Пора.
п.с. а ще період, коли важливо думати: "А як Майдан змінив мене?"